Президенту України
(вул. Банкова, 11, м. Київ,
01220)
|
|
Кабінет Міністрів України
(вул. Грушевського,12/2, м. Київ, 01008)
|
|
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини
вул. Інститутська, 21/8, м. Київ,
01008
|
|
Державна
фінансова інспекція України
(вул.
Сагайдачного, 4, м. Київ, 04070)
|
|
Міністерство
соціальної політики України
(вул. Еспланадна, 8/10, м.Київ,
01601)
|
|
Вища кваліфікаційна комісія
суддів України
(вул. Жилянська, 120 А, м. Київ, 01032)
|
|
Голові комітету Верховної Ради
України
з питань верховенства права та
правосуддя
Ківалову С.В.
(вул.
Садова, 3, м. Київ-8, 01008)
|
|
Голові комітету Верховної Ради України
у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів
Сушкевичу
В.М.
(вул.
Садова, 3, м. Київ-8, 01008)
|
|
АОЗТ
"Украинская независимая ТВ-корпорация" (Телеканал «Інтер»)
(ул.
Дмитриевская, 30, Київ, 01054)
|
|
ТОВ
"Телерадіокомпанія "Теле Радіо Світ" (супутникове мовлення,
логотип: "ТВі"),
(вул.
Адама Міцкевича, буд. 10, кв. 31, м. Київ, 03087)
|
|
Державна пенітенціарна служба
України
(вул.
Мельникова,
|
|
Авраменко
Вячеслав Валерійович
(м.
Бровари, 07400)
|
Про особливості
національного законодавства, його виконання і судочинства
Відкритий
лист
(розміщено http://uahecate.blogspot.com)
Я, Авраменко В.В., проходив
службу в органах внутрішніх справ і Державній кримінально-виконавчій службі
України в період з 27.08.1996 по 28.09.2011 року.
З 14.02.2002 по день звільнення
проходив службу в центральному апараті Державного департаменту України з питань
виконання покарань (в теперішній час – Державна пенітенціарна служба України,
далі - ДПтСУ), службу розпочав з посади інспектора управління кадрів.
За період служби в апараті
нагороджувався нагрудним знаком «За відзнаку в службі» та двічі почесними
грамотами керівників зазначеного центрального органу виконавчої влади (червень
2006 року, серпень 2010 року).
Наказом Державної пенітенціарної
служби України від 23.09.2011 №93о/с
згідно поданого рапорту звільнений зі служби в Державній
кримінально-виконавчій службі України з посади старшого інспектора з особливих
доручень відділу організаційно-штатної роботи та комплектування управління по
роботі з персоналом департаменту кадрового забезпечення та охорони здоров’я
апарату Державної пенітенціарної служби України.
В період з 01.09.1991 року по
29.06.1995 року, до початку служби я навчався на денному відділенні Київського
технікуму електронних приладів за спеціальністю «Обробка матеріалів на
верстатах та автоматичних лініях». Після закінчення навчального закладу
рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 20 червня 1995 року мені
присвоєно кваліфікацію техніка-технолога освітньо-кваліфікаційного рівня
«молодший спеціаліст» та видано відповідний документ державного зразку – диплом
ЗБ№903945 від 29.06.1995 реєстраційний №368 (додається), час безперервного
навчання склав 3 роки 9 місяців 28 днів.
З 26.06.1991 року технікуми є
вищими навчальними закладами (обгрунтування цього факту наводити не буду,
достатньо переглянути ЗУ «Про освіту» та ЗУ «Про вищу освіту»).
Відповідно до абзацу 2
статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з
військової служби, та деяких інших осіб», а також пункту 2 постанови Кабінету
Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років,
призначення та виплати пенсій …» до вислуги років особам офіцерського складу,
особам середнього, старшого та
вищого начальницького складу
органів внутрішніх справ,
державної пожежної охорони, Державної
служби спеціального зв'язку та захисту
інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної
кримінально-виконавчої служби України при
призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього
навчання (незалежно від форми
навчання) у цивільних вищих
навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення
яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до
вступу на військову службу, службу
до органів внутрішніх справ,
державної пожежної охорони,
органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на
відповідну посаду в межах до п'яти
років із
розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Очевидним є те, що
законодавець відокремлює (окремо зазначає) цивільні вищі навчальні заклади від
загальної сукупності («інших») навчальних закладів і тим встановлює для них
особливість - відсутність вимоги щодо присвоєння безпосередньо після їх
закінчення офіцерського (військового або спеціального) звання. В іншому ж
випадку положення цієї статті звучали б в спрощеній формі - «додатково
зараховується час навчання в навчальних
закладах, після закінчення яких присвоюється
офіцерське (спеціальне) звання».
Безспірним також є те, що
у зв’язку з несумісністю заочної форми навчання і присвоєння офіцерського
звання, вимога «після закінчення яких присвоюється офіцерське звання» не може
відноситись до «(у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах».
Отже, офіцерському
складу, особам середнього, старшого та
вищого начальницького складу час навчання в ВУЗах має
зараховуватись без умови присвоєння безпосередньо після навчання
військового (спеціального) звання.
На
початку січня 2005 року вперше виникає питання зарахування до вислуги років
часу навчання в технікумах. Ті особи, які закінчували технікуми ще права на
пенсію не мали, проте питання почало підніматись, оскільки такий час навчання
вже впливав на розмір надбавки за вислугу років і я піднімав це питання перед
своїми прямими начальниками.
Відповідно до наказу Державного
Департаменту України з питань виконання покарань від 04.12.2004 №224 «Про
затвердження Інструкції про порядок обчислення стажу служби для виплати
надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу Державної
кримінально-виконавчої служби» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України
20.12.2004 за №1607/10206) та листа Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.12.2004 №9/2-5259/Гл (додаю) відповідним комісіям, в
тому числі і центрального апарату, надавалось доручення провести перерахунок
стажу служби для виплати з 01.01.2005
відсоткової надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу згідно
з пунктами 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.
Міністерством
соціальної політики України спільно із зацікавленими міністерствами, зокрема, з
Міністерством юстиції України, Міністерством освіти і науки України,
Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України та
Службою безпеки України вивчено та вирішено порушене питання – тобто з
26.06.1991 року технікуми є ВУЗами і час навчання підлягає зарахуванню до
вислуги років для призначення пенсії.
Державна кримінально-виконавча служба
України на чолі з центральним апаратом – ДПтСУ і його усними роз’ясненнями, в
цей же час живе власними кривотлумаченнями… одні ВУЗи зараховують (бо там
присвоїли звання, а якщо і не присвоїли то там через дорогу була військова
кафедра), інші – не зараховують.
Інститути в яких з підвітренної
сторони військової кафедри не було, і тим більше технікуми, зараховувати не
можна, бо то не такий ВУЗ, а якщо і такий, то не той рівень акредитації,
спеціалізації. Казуїстіка, вигадки та й годі.
Звичайно, якщо виникають питання,
можна було б принаймні поцікавитись, як вони вирішуються в інших органах та яку
позицію займає профільне міністерство.
Але навіщо щось робити, якщо
можна нічого не робити?!
Проте, мова йде не лише про
вислугу років для призначення пенсії, а й надбавку за вислугу років, а це - гроші,
для людей – людські, для бюджета – бюджетні.
Важко сказати скільки персоналу
недоотримувало надбавку за вислугу років і про які сумми йде мова, але факт є
фактом – в ДПтСУ тисячі офіцерів недоотримували
надбавку 7 років!
Впевнено кажу, що не
доотримували, оскільки нормативно-правова база в цьому питанні спільна і ніхто,
ніколи не визнає, що Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх
справ України та Служба безпеки України їх перевитрачали!
І от приходить час, коли люди, які
мають право на пенсію починають звільнятись.
В Міністерстві оборони України,
Міністерстві внутрішніх справ України та Службі безпеки України питань не
виникає, бо вони вчасно вирішені.
А в Державній
кримінально-виконавчій службі України нічого не змінюється - навіщо щось
робити, якщо можна нічого не робити, та і як добровільно визнати, що технікуми
необхідно зараховувати, адже разом з цим необхідно відповісти на питання: «Чому 7 років середній та старший начсклад
кримінально-виконавчої системи недоотримував надбавки за вислугу років?».
Грошове забезпечення, що належить
особі рядового чи начальницького складу і своєчасно не виплачене їй або
виплачене в меншому ніж належало розмірі не з її вини, виплачується за весь
період, протягом якого ця особа мала право на нього (п. 1.14. Інструкції про
порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу
Державної кримінально-виконавчої служби України).
Виникають логічні запитання: «З яких коштів тепер здійснювати виплати?» та «Чому так сталося (хто у
цьому винен)?» Звичайно ніхто не винен… особливо якщо ніхто ніяких рішень
не приймав (нічого не робив).
Винен скоріше Авраменко, бо задав
і продовжує задавати не зручні питання.
Можливо в Державній
пенітенціарній службі все б так і лишилось, але ж тут я починаю звільнятись зі
служби.
Взагалі, для мене початком
звільнення став випадок, коли я потрапив в госпіталь зі скаргами на головні
болі. Тоді начальник відділу Міненко С.В. зателефонував і поцікавився на що я
скаржусь, та як я з такою головою буду далі працювати. Я відповів: «Ну Ви ж
працюєте?!». Я не бажав його образити, просто мені, як виконавцю, однієї голови
насяльника достатньо, а начальників у мене було аж четверо (і це лише в
департаменті кадрового забезпечення).
Після одужання відбувся монолог
начальника управління кадрів Кревсуна М.В., який повідомив: «Я знаю, що ти не
хочешь працювати з Миненком, але ж ти не
дружиш з наукою щоб працювати в відділі професійної підготовки та не вмієшь
оформлювати особові справи щоб працювати в відділі комплектування центрального
апарату». Доречі, я не просився в інший відділ, проте почути таку оцінку було
цікаво. Дійсно, куди ж мені з трьома вищими освітами (дві з яких з червоним дипломом)
і після 9 років роботи в кадрах…. дружити з наукою.
Приблизно в цей же час у відділі
скорочується посада заступника начальника відділу. Тоді, за для введення додаткових
посад керівників скоротили 4 заступників начальників відділів, власне
виконавців.
Справа не у посаді, а в
функціональних обов’язках за посадою. Штатна посадова книга, яку вів заступник
начальника мого відділу виявилась не потрібною. На мої питання хто її буде
вести, я отримав синхронні відповіді начальника відділу та начальника
управління, що це зараз не головне. Так, при перерозподілі функціональних обов’язків
це питання не вирішено. Відтак, ціла ділянка роботи була свідомо закинута, а
головним у нас стала - довідка про неукомплектовані посади. Не впевнений, що
хтось усвідомлював наслідки вказівки не відображати в цій довідці тимчасовий
перехідний некомплект (скорочені у зв’язку з організаційно-штатними змінами
посади на яких працювали працівники, яких протягом 2-х місяців і не звільнили у
зв’язку з організаційно-штатними змінами, і не перепризначили на новостворені
посади). З однієї сторони це срияло уявному зменшенню некомплекту (покращенню
показників роботи), а з другої в подальшому призвело до втрати контролю за
перепризначенням. Як приклад, у зв’язку з організаційно штатними змінами посада
«начальник СІЗО» була скорочена і відповідні особи мали б бути протягом 2
місяців звільнені або перепризначені на нові посади - «начальник СІЗО –
начальник арештного дому». Впевнений, що і досі на службі можна знайти, як
мінімум, 6-7 начальників СІЗО - начальників арештних домів, яких ніхто не
призначав на ці посади. Питання правомірності їх перебування в кріслі,
віддавання наказів, підписання фінансових документів, укладання угод і досі
нікого не хвилює. Цікаво, як вони отримують платню… по старій посаді чи по новій,
тій на яку їх ніхто не призначав?! Мабуть це питання керівникі почнуть
вирішувати, коли треба буде вирішити з якої посади їх звільняти на пенсію.
Пишу про це, оскільки останнім
часом чую дивні речі, зокрема звинувачення в тому, що у 4 няньок дитина
(робота) залишилась без ока теж винен Авраменко.
Останнім доводом щодо звільнення
стала ситуація, коли я, за наказом начальника відділу Міненка С.В. та з відома
начальника управління Кревсуна М.В. (він відчинив двері і пропустив мене),
візував наказ по особовому складу у начальника департаменту кадрового забезпечення
Зінченка С.А. Тоді я багато почув про те, що до нього ходять по одному … як
справляти природню малу потребу. Адресовано це було мені, а не начальнику
управління кадрів, який стояв за спиною Зінченка С.А. та посміхався, і навіть
не начальнику відділу, який пізніше прокоментував ситуацію: «ха-ха». В чому ж
моя провина, якщо я виконував не злочинний наказ двох начальників
(безпесереднього та старшого прямого) і досі не розумію.
Я не бажаю нікому зла, сподіваюсь
прийде час, коли Зінченко С.А. зрозуміє хто, коли і яку потребу справляв і
продовжує справляти у нього в кабінеті.
4 липня 2011 року з огляду на
неспроможність окремих посадових осіб одноособово прийняти рішення щодо
обчислення вислуги років в робочому порядку (згідно чинних нормативно-правових
документів), я звернувся рапортом до Голови Державної пенітенціарної службиУкраїни з проханням комісійно розглянути
питання зарахування часу навчання у технікумі, як цивільному вищому навчальному
закладі, на засіданні Центральної комісії Державної пенітенціарної служби
України із встановлення стажу служби, державної служби, безперервної роботи для
виплати відсоткової надбавки за вислуги років та призначення пенсії персоналу
Державної кримінально-виконавчої служби України (додаю).
Приблизно через місяць керівництво
департаменту кадрового забезпечення та охорони здоров’я, вважаючи, що положень
чинного законодавства не достатньо для прийняття рішення скеровує службову
записку про надання відповідних роз’яснень до відділу правового забезпечення
Державної пенітенціарної служби України.
По день звільнення зі служби, не зважаючи на позитивні роз’яснення
відділу правового забезпечення про необхідність зарахування часу навчання в
технікумі (службова записка від08.09.2011 №1/4-265, додається) начальник управління кадрів
Кревсун М.В. був «невпевнений, що так можна робити» (навіщо ж брати на себе відповідальність?), отже рішення про додаткове зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу навчання в технікумі, або вмотивованої відповіді про відмову, я не дочекався.
Кревсун М.В. був «невпевнений, що так можна робити» (навіщо ж брати на себе відповідальність?), отже рішення про додаткове зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу навчання в технікумі, або вмотивованої відповіді про відмову, я не дочекався.
Спірне питання навіть не винесено
на розгляд відповідної комісії, яка власне і створена для розгляду таких питань!
Та й як воно могло бути винесеним якщо підготовка матеріалів для розгляду на
комісії віднесена до компетенції «невпевненого» управління кадрів.
По своїй суті рапорт – це форма
звернення особи начальницького складу до вищої посадової особи з викладом
питань службового чи особистого характеру і проханням у зв'язку з цим, отже
рапорт підпадає під сферу застосування Закону України «Про звернення громадян»
(ст. 12) та має всі реквізити письмого звернення громадянина (ст. 5).
Відповідно статті 19 цього Закону
обов’язком органу державної влади є письмово
повідомляти громадянина про
результати перевірки заяви чи
скарги і суть прийнятого рішення.
Проте, (через 8 місяців!) я
отримаю відповідь за підписом Зінченка С.А. (лист ДПтСУ від 12.03.2012№5/1/2-А-953, додається), що питання не розглядалося, а з поставлених питань
мені неодноразово надавалися відповіді в усній формі (шедевр епістолярного
жанру додається).
Цікаво, ким надавались і якого
змісту були ці відповіді?
Якщо припустити, що відповідь
могла бути або позитивна, або негативна, то яка з них офіційна?
Пізніше, повідомляючи про
конкретний випадок порушення, 01.06.2012 я звернувся до Генеральної
прокуратури України з питанням, що належить виключно до її компетенції -
нагляд за дотриманням законодавства
про звернення громадян (ст.29 ЗУ «Про звернення громадян»).
Але, в порушення ЗУ «Про звернення громадян» (абзац 4
ст.7 Закону) моє звернення направлено Генеральною прокуратурою України на
розгляд органу дії та рішення якого оскаржуються.
За результатами такого
розгляду, мною отримано відписку Генеральної прокуратури України (лист від15.06.2012 №16-34076-12 про направлення звернення за належністю - ???) та
чергову відписку Державної пенітенціарної служби України (лист від 13.07.2012№5/1/2-А-3012) з посиланням, зокрема, на лист від 12.03.2012 № 5/1/2-А-953, тобто на раніше надану усну
відповідь!
З огляду на погіршення стану
здоров’я, а також зважаючи на зміни у пенсійному законодавстві я звернувся з
рапортом про звільнення зі служби (у зв’язку з наявною вислугою років для
призначення пенсії) та згідно поданого рапорту звільнений зі служби, проте без
зарахування часу навчання в технікумі (з вислугою не достатньою для призначення
пенсії за вислугу років).
28.09.2011 (в день звільнення зі
служби) при ознайомленні з наказом про звільнення, який від мене 2 тиждні
приховували, мною з’ясовано, що окрім незарахування половини часу навчання у
вищому навчальному закладі, невірно обчислена вислуга років за період служби з
03.08.2000 по 11.02.2002 на посаді заступника чергового помічника начальника
Київського слідчого ізолятора управління Державного департаменту України з
питань виконання покарань у місті Києві та Київській області (обчислена на
загальних підставах з розрахунку один місяць служби за сорок днів, замість один
місяць служби за півтора місяця).
На мої зауваження щодо вислуги
років я отримую відповідь Литвинова А.В. (призначеного з іспитовим терміном) :
«Вислуга така, яка обумовлена в наказі. Впевнений, що це не так, то йди і десь
там доказуй».
Враховуючи не вірно обчислену
відповідачем вислугу років (у пільговому обчисленні 18 років 9 місяців 17
днів), я був позбавлений права звернення до відповідного територіального органу
Пенсійного фонду України за призначенням пенсії згідно Закону України «Про
пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших
осіб» (в редакції чинний на день звільнення), оскільки відповідно до пункту «а» статті 12 цього Закону умовою
призначення пенсії за вислугу років є вислуга 20 років і більше.
Не зважаючи, на обов᾽язок
розрахуватись з працівником в день звільнення відповідач почав розраховуватись
по грошовому забезпеченню за фактично відпрацьований у місяці звільнення
час, грошовій компенсації за не
використані дні чергової відпустки, вихідній допомозі лише з 28 жовтня 2011
року (виплата грошового забезпечення здійснюється з 20 по 25 число кожного
місяця).
Відтак, з огляду на існування
місячного строку позовної давності для публічної служби, я мусив скористатись
порадою «йди і десь там доказуй».
Тепер мене звинувачують у
числених зверненнях до державних установ, так начебто я їх спровокував і в цьому винен.
Місцем, яке називається «десь
там», виявився Київський окружний адміністративний суд (головуючий суддя –
Журавель В.О.; судді: Волков А.С., Харченко С.В.), куди я і звернувся фактично через
бездіяльність ДПтСУ.
За час розгляду справи в суді
належним чином повідомлена ДПтСУ не з’являється на засідання суду. В цей час
здійснює частковий перерахунок вислуги років, виплачує частину коштів. Ще до
засідання суду представники ДПтСУ – Литвинов А.В. та Плескан С.І. поінформовані
про невірно обчислену тривалість невикористаної відпустки (не належний
розрахунок виплаченої компенсації) та правові наслідки не проведення розрахунку
до розгляду справи у вигляді стягнення середньомісячної заробітної плати за
період несвоєчасного розрахунку.
Не вживши будь-яких заходів
стосовно розрахунку (принаймні зменшення заборгованості), в судовому засіданні
вони заперечують проти позовних вимог в повному обсязі. Зрозуміло чому…
Литвинову А.В. треба ж було по тихому пройти
іспитовий термін!
10.04.2012 року постановою
Київського окружного адміністративного суду не визнано порушенням:
- надання усної відповіді на письмове звернення громадянина;
- неналежний розрахунок вислуги років по двум періодам служби;
- не проведення своєчасного розрахунунку при звільненні (виплату грошового забезпечення);
- упущену вигоду у вигляді недоотриманої пенсії та завдання моральної шкоди.
Відтак, в задоволенні позовних
вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з таким рішенням
я оскаржую зазначене рішення в апеляційному порядку до Київського апеляційного
адміністративного суду (головуючий суддя – Степанюк А.Г.; судді: Кузьменко
В.В., Шурка О.І.).
ДПтСУ теж не витрачає час та за
межами стін суду продовжує здійснювати перерахунки та виплати. Через 8 місяців
після звільнення і «правомірного» рішення суду 1-ї інстанції, в травні 2012
року, ДПтСУ своїм листом від 18.05.2012 №1/4-А-2003, А-2096, А-2096/2 за
підписом Скокова С.І. стверджує, що
довела правомірність своїх дій, і одночасно інформує про невірно обчислене
грошове забезпечення: грошову допомогу при звільненні (1,88грн.), невірно
виплачену компенсацію за невикористану відпустку (0,09грн.) та донарахування 1
доби невикористаної відпустки і відповідної виплати (144,66грн.). (Що то за «правомірність»,
яку довели, і хто там що курить мені невідомо).
Зазначений доказ несвоєчасного
розрахунку (лист додаю), разом з випискою з банківського рахунку, подається до
суду, та… «добросовісно» ігнорується апеляційним судом.
Склад колегій судів обох
інстанції, вивчаючи питання розрахунку при звільненні, дійшов завідомо
абсурдного висновку про те, що розрахунок в повному обсязі врегульовано нормами
спеціального законодавства.
З таким підходом, термін
розрахунку з особами начальницького складу не обмежений в часі, а виплата
компенсації за невикористану відпустку здійснена через 8 місяців після
звільнення, як в моєму випадку, могла
бути правомірно здійснена через невизначений час (взагалі ніколи).
Ані допустимі строки розрахунку
при звільненні (мова йде не про щомісячні виплати, а про одноразові), ані
відповідальність за несвоєчасний розрахунок спеціальним законодавством не
встановлені.
Аналогу статті 117 КЗпП, як
норми, яка встановлює відповідальність власника або уповноваженого ним органу
перед звільненим працівником за несвоєчасний розрахунок, в спеціальних нормах
не існує. Застосування в цьому випадку аналогії закону є таким, що відповідає
загальноприйнятій судовій практиці, і підтверджується позицією Верховного Суду
України та Вищого адміністративного суду України (абзац 2 Інформаційного листа
Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 №753/11/13-10 «Про
розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби»).
Не застосування цієї норми КЗпП
до осіб начальницького складу звільнених з Державної кримінально-виконавчої
служби України, – є суттєвим обмеженням (порушенням) прав порівняно з іншими
звільненими працівниками (звільненими згідно КЗпП). А таке розрізнення, недопущення або перевага, що
призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в
галузі праці та занять (як таке, що не грунтується на
специфічних вимогах до праці),
відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці 1958 року про
дискримінацію в галузі праці та занять №111 є дискримінацією та порушенням
прав, проголошених у Загальній декларації прав людини.
Суд апеляційної інстанції
розсудливо обходить стороною порушені в апеляції питання надання на письмове
звернення відповіді в усній формі, виплату компенсації за невикористану
відпустку через 8 місяців (навіть не висвітлює їх в своєму рішенні… не згадує і
докази порушень, а що ж тут скажешь… принаймні розумного точно нічого),
натомість зосереджується на питанні зарахування до вислуги років ВУЗу.
Судом звужується зміст Закону
України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та
деяких інших осіб» до необхідності присвоєння офіцерського звання (офіцерське
звання - це лише військове звання!). Про
спеціальне звання суд забуває, хоча імовірніше - не бачить різниці.
Судом ігнорується позиція
профільного міністерства в питаннях пенсійного забезпечення - Міністерства
соціальної політики України, яке згідно Положення про Міністерство соціальної
політики України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011
№389/2011, здійснює
нормативно-правове регулювання у сфері пенсійного забезпечення, державне регулювання та нагляд за
дотриманням законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій; інформує у межах своїх повноважень та надає
роз’яснення щодо здійснення державної політики у вказаній сфері.
Звичайно, листи Мінсоцполітики –
це не Закон, але ж як можна ігнорувати сформовану профільним міністерством
практику застосування Закону?!
Міністерство соціальної політики
України надає з порушеного питання роз’яснення (листи від 02.02.2012№473/039/161-12 та 22.05.2012 №2660/039/161/12) в якому чітко вказує, що
обов’язковою умовою зарахування часу навчання в технікумі до вислуги років для
призначення пенсії (згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з
військової служби, та деяких інших осіб») є отримання особою за час навчання
вищої освіти, що підтверджується відповідним документом державного зразка
(дипломом) після набрання Законом України «Про освіту» чинності (26.06.1991
року) незалежно від присвоєння
офіцерського (спеціального) звання. При цьому звичайно мається на увазі,
незалежно від того коли воно присвоєно – безпосередньо після навчання чи згодом,
оскільки не маючи звання взагалі людина при звільненні не підпаде під дію ЗУ
«Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких
інших осіб».
Порушене питання
виносилось на розгляд профільного комітету Верховної Ради України - Комітету
Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
За результатами розгляду
до Державної пенітенціарної служби України направлено висновок комітету – лист
від 22 жовтня 2012 року №04-26/13-22(2)-Г(орг.), яким зазначено, що Комітет
підтримує позицію Міністерства соціальної політики України з порушеного питання
та зазначає, що Законом передбачено 2 випадки зарахування часу навчання до
вислуги років, а саме: 1) навчання у
цивільних вищих навчальних закладах (без будь-яких умов); 2) в інших навчальних
закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання.
(лист від 25.10.2012 р № 04-26/13-25-А).
ДПтСУ відомо про ці
роз’яснення і як органу виконавчої влади до якого я неодноразо звертався, і як
Відповідачу у справі.
В своєму листуванні з
ДПтСУ я намагався з’ясувати причину зміни позиції юридичного відділу ДПтСУ при
слуханні моєї справи в суді. Виявляється, що представник Відповідача (який діє
від імені ДПтСУ і в її інтересах) може мати позицію відмінну від позиції ДПтСУ.
Нонсенс! В контексті загальної Конституційної компетенції органу наділеного
владними повноваженнями («Права і свободи людини та їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави») заперечення заради заперечень
виглядають «дотепно». Ще дотепніше виглядає повторна зміна позиції Відповідача
після судового розгляду справи (про це далі).
Представник Відповідача голослівно
заперечує, а суд керується цікавою власною «правосвідомістю».
Саме цікавою, бо до моєї справи аналогічне
по суті питання (в яких, після 26.06.1991 технікум – вищий навчальний заклад,
без присвоєння безпосередньо після навчання військового звання) розглядалось
судами двічі:
- За позовом колишнього працівника Керченської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим (№126). За час перебування адміністративного позову в окружному адміністративному суді АР Крим (справа №2а-12923/11/0170/20) на підставі відповідних роз’яснень Міністерства соціальної політики України управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим виданий наказ від 03.02.2012 №7 о/с, яким внесено зміни до раніше виданого наказу і зараховано період навчання в Керченському судномеханічному технікумі.
- За позовом колишнього працівника Бердичівського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Житомирській області (№108). За рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду (справа №0670/292/11) зараховано час навчання у Малинському лісотехнічному технікумі. Рішення відутнє в Єдиному державному реєстрі судових рішень, але за повідомленням позивача , вступило в законну силу).
І так, разом з моєю справою, в
судовій практиці існує три судові справи про зарахування часу навчання в
технікумах (як вищих навчальних закладах), в усіх випадках Відповідач – ДПтСУ
та її територіальні органи. Випадковість?
Чи відомо в ДПтСУ про два випадки
програних судів (там де ДПтСУ зобов’язано за рішенням суду провести
перерахунок)? – Так, відомо!
Чи вживались ДПтСУ заходи щодо
оскарження цих рішень? – Ні. (отже, погодились?).
Яка була доцільність штовхати ще одну справу до суду? І заперечувати… заради
заперечень?
Чому в Міноборони, МВС і СБУ не
виникає питань? – Можливо тому, що вчасно вирішують правозастосовчі питання…, вміють
рахувати і вислугу і відпустку…, і рахують самі, а не перекладають свою роботу
на суд.
13.11.2012 року ухвалою
Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу залишено без
задоволення.
Цікаво, чому правосвідомість окремих
судей відрізняється від правосвідомості більшості. Більше того, чому позиція судової гілки влади докорінно
відрізняється від позиції законодавчої і виконавчої гілки влади? Проти кого судимо?!
Повернемося до питання виплати
надбавки за вислугу років середньому та старшому начскладу
кримінально-виконавчої системи за останні 7 років (мова не лише по центральний
апарат). Хто ж винен Міноборони, МВС і
СБУ в переплаті бюджетних коштів чи ДПтСУ в недоплаті?
Здається, на це питання могли б
надати відповідь Генеральна прокуратура України та Державна
фінансова інспекція України.
Проте, відповідь надала ДПтСУ, та
сама ДПтСУ, яка нещодавна на засіданнях Київського окружного адміністративного
суду, Київського апеляційного адміністративного суду при слуханні моєї справи
заперечувала проти зарахування мені до вислуги років для призначення пенсії
часу навчання в ВУЗі.
ДПтСУ листом від 04.12.2012№5/2-58-501/4-12 (увага! у зв’зку з численними зверненнями!) поінформувала
керівників територіальних органів управління про необхідність зарахування часу
навчання в вищих навчальних закладах (в т.ч. в технікумах з 26.06.1991) до
вислуги років для призначення пенсії та вислуги для виплати надбавки за вислугу
років.
Що і кому мені ще потрібно доводити?
Чи потрібно доводити, що через чиюсь «невпевненість», а
згодом заперечення заради заперечень, я позбавлений права на пенсію?
Чи потрібно доводити, що
«добросовістна» поведінка представника Відповідача Плескана С.І. сприяла не
вирішенню справи, а лише її затягуванню і збільшенню збитків?
А хто ж перерахує надбавку за вислугу років персоналу
ДПтСУ за попередні 7 років?
Відповідно до п.1.14 Інструкції
про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького
складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом
Державного департаменту України з питань виконання покарань 07.10.2009 №222,
грошове забезпечення, що належить особі рядового чи начальницького складу і
своєчасно не виплачене їй або виплачене в меншому ніж належало розмірі не з
її вини, виплачується за весь період, протягом якого ця особа мала право на
нього.
Нарешті, може хтось відшкодує цю надбавку мені… за 7
років?
А скільки людей за цей час звільнилися і не звернулися до
суду? (не
хвилюйтеся, вже не звернуться… проте, для плювання в спину строків позовної
давності не існує).
Цікаво, що роз’яснення ДПтСУ з’являються
на божий світ одразу після рішення Київського апеляційного адміністративного
суду, яким визнано правомірність незарахування мені технікуму до вислуги років
та старанно від мене приховувались до цього часу (навіть на запит про надання
інформації відповіді ще немає...мабуть чекатимуть півроку щоб надати відповідь
в усній формі).
Що це… свідома перевитрата бюджетих коштів ДПтСУ чи
неправомірне рішення суду?
Точку в справі міг би поставити
Вищий адміністративний суд України.
Проте, перемагає або суддівська «солідарність», або
загально-державний маразм.
Суддя-доповідач Ємельянова В.І. одноособово
відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, з мотивів, що касаційна
скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності
перевірки матеріалів справи. До такого «правосвідомого» висновку суддя
приходить без відкриття провадження, тобто, не маючи підстав для витребування
справи, а відтак завідомо не маючи можливості для перевірки раніше наданих
доказів (нові докази суд оцінювати не може!).
Яким чином ВАСУ перевіряє справи?
– Телепатичним?
Я знаю, що в судах справ багато… Питання в тому хто їх
туди доводить і чому вони телепатично множаться по інстанціям?
В такий спосіб, адміністративний
суд, спеціалізація якого полягає в захисті інтересів держави від посягань
громадян, прикрив бездіяльність ДПтСУ.
Зрозуміло, що судові рішення є
обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, їх посадовими та
службовими особами.
Разом з цим, в моїй справі суд не
покладав на ДПтСУ обов’язку не виправляти помилки допущені при звільненні мене
зі служби!
Отже, виникає питання: Що робить ДПтСУ виконує рішення суду – «у
задоволенні позову відмовити», яке її ні до чого не зобов’язує, чи продовжує
порушення моїх прав? – Здається, останнє!
Не зрозуміла в цьому контексті і
позиція Міністерства соціальної політики України, яке здійснює нагляд за
дотриманням законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій. В
цілому підтверджуючи необхідність зарахування мені до вислуги років для
призначення пенсії часу навчання в технікумі, Мінсоцполітики зайняло позицію
невтручання. Що очікуємо, що нагляд за дотриманням пенсіного законодавства буде
здійснювати суд?
Яке реагування Мінсоцполітики на
відоме вам порушення?
Чи Мінсоцполітики теж виконує
рішення, яке ні до чого не зобов’язує?
Чи це не бездіяльність, що сприяє
подальшому порушенню моїх прав?
Щойно я дізнався про те, що ДПтСУ
визнала необхідність зарахування ВУЗів до вислуги років і почала виплачувати
начскладу надбавку за вислугу років у відповідному розмірі, я звернувся до
посадових осіб ДПтСУ за коментарями щодо моєї справи та отримав пораду
звертатись до Європейського суду з прав людини.
За останні півтора року я виконав
роботу, за яку департамент по роботі з персоналом отримував платню, переконав
всіх «невпевнених» разом з тими кого я називаю: «іди і доказуй»… А мені вкотре кажуть «іди і
доказуй».
Мало того, що в теперішній
ситуації я «сапожник без сапог», мене вбила мотивація: «Якщо ти виграєшь там справу,
то платитимемо не ми, а державний бюджет»!
Пане Президенте, Ви також вважаєте, що судочинство в
Україні має здійснювати Європейській суд, а за бездіяльність і прорахунки
окремих посадовців має відповідати державний бюджет?!
Хто зможе пояснити, чому мені не
зараховано до вислуги років для призначення пенсії половину часу навчання в
Київському технікумі електронних приладів в період з 1991 по 1995 рік, як
вищому навчальному закладі?
Хто відповідатиме за те, що спеціалісти
ДПтСУ півтора року(!) не можуть вирішити
елементарне питання та порахувати мою вислугу років з грошовим забезпеченням?
Прошу всіх надати фахівцям ДПтСУ посильну допомогу в найскорішому
обчисленні моєї вислуги років та грошового забезпечення.
Прошу не інформувати мене про те,
що до компетенції відповідного органу не належить розгляд питань віднесених до
компетенції суду.
Враховуючи, що до компетенції
суду відносяться без виключення всі питання (ст.55 Конституції України - Права і свободи людини і
громадянина захищаються судом), мені набагато цікавіше дізнатись чим займаються
інші державні органи (окрім самоусунення від вирішення питання).
Додаток:
|
- лист Державного департаменту України з питань
виконання покарань від 23.12.2004 №9/2-5259/Гл;
- рапорт від 4 липня 2011 року;
- службова записка від 08.09.2011 №1/4-265;
- лист Державної пенітенціарної служби України
від 12.03.2012 №5/1/2-А-953;
- звернення до Генеральної прокуратури України і
відповідь від 15.06.2012 №16-34076-12;
- лист Державної пенітенціарної служби України
від 13.07.2012 №5/1/2-А-3012;
- лист Державної пенітенціарної служби України
від 18.05.2012 №1/4-А-2003, А-2096, А-2096/2;
листи Міністерства соціальної політики від
02.02.2012 №473/039/161-12 та 22.05.2012 №2660/039/161/12;
- лист комітету Верховної Ради України -
Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів
від 25.10.2012 р № 04-26/13-25-А
- лист Державної пенітенціарної служби України
від 04.12.2012 №5/2-58-501/4-12
|
14 січня 2013 року В.В. Авраменко
Немає коментарів:
Дописати коментар